Львівська обласна організація Громадянської партії "Пора"

Поклавши «руки, які не крали», на серце, легко визнати – проблема не в «Порі» і не в можливому виключенні її єдиного прохідного кандидата зі списку блоку «Наша Україна – Народна Самооборона».

Річ у тім, що виборча кампанія, яка розпочалася в 2004-м, продовжується і нині. Партії-«гілки влади» ефектно борються не з корупцією та бідністю, а між собою. Ворогам глави держави здалося доречним і ефективним «опустити» Віктора Ющенка, неформального опікуна НУНС, у саме такий спосіб. Зняття з перегонів кількох «пористів» – це насправді отруйний дротик у самого Президента. У де-факто очолюваний ним блок. У надії частини колишніх «помаранчевих» на те, що об’єднані «сили Майдану» здобудуть гідне місце у наступному парламенті.

Блакитно-рожеві опоненти Ющенка задіяли відразу три потужні види зброї: Мінюст, МВС, ЦВК. Юстиція дала лже-«Порі» право на участь у виборах. Міліція – стоїчно не реагує на «повідомлення про злочин» -- про те, що дві різні печатки «Пори» стоять на документах різних суб’єктів виборчого процесу. ЦВК ще до рішення суду виносить відверто блюзнірське рішення. «У всех на устах» прізвища Лавриновича, Цушка, Лукаш, Охендовського…

Говорити, що оте дійство незаконне, маю право. Будучи членом Центральної Ради «Пори», я не отримував запрошення на з’їзд, який нібито затверджував партійний список і на попереднє зібрання ради партії. Самопроголошений вождь і перший номер зареєстрованого ЦВК списку Ярослав Годунок казав колезі-журналісту, що насправді я покинув партію... Дивно, чому я сам про це дізнаюся з Інтернету. Виявилося, що принаймні дві третини членів керівного органу «Пори» і гадки не мали, що авантюрист Годунок організовує збори, де ухвалюється рішення про самостійну участь у виборах. Коли писав це, на сайті ЦВК ще не було списку кандидатів від цієї чужої «Пори». Дістав його. Хотілось вигукнути – хто ці люди? Що ж, «веселі, брате, часи настали»…

До цих виборів «Пора» прийшла послабленою внутрішньою кризою. Поразка на минулих виборах до Верховної Ради у компанії з ПРП і Віталієм Кличко призвела до кількамісячної колотнечі. Частина претензій, які висувалися на адресу лідера партії Влада Каськіва, були справедливими. Частина – відвертим брєдом. У ситуацію втрутилися зовнішні сили.

Пікантність ситуації є в тому, що тоді інспіратором внутрішньопартійної кризи були діячі руху «Народна самооборона». Кільком лідерам «Пори» пообіцяли прохідні місця у своєму списку. Але коли прийшов час голосувати за цей список зі звинуваченнями вискочив, наче чортик з табакерки, той самий пан Годунок. Відтак чільних «пористів» брутально «кинули». І, до слова, ні Луценко, ні Жванія і слова не сказали, щоб відстояти молодих політиків.

Питання, врешті решт, не у віці. Передусім ми прагнули привнести у владу трохи свіжого повітря, здорового глузду і дещицю романтизму. Бо «старі» -- і за віком, і ментально – політики додають до своїх команд, списків ритуальних представників «молоді» лише, щоб продемонструвати частині електорату свіжі обличчя.

«Пора» була шансом для покоління «революції на граніті». Звичайно, йшлося не про фізичне проникнення у велику політику. Приміром, Слава Кириленко та Андрій Шевченко у «вищій лізі», але чи вони впливають на зміну правил гри?... Наразі можна сказати, що ця мрія не витримала перевірки реальністю. Відповідальність варто розділити між «нами» і «ними».

В один із днів історичної осені 2004-го мені пощастило бачити як група молодих людей під жовтими прапорами Громадянської кампанії «Пора!» зупиняла рух автотранспорту на Хрещатику в районі вулиці Прорізної. Вони взялися попід руки і тихою, впевненою ходою змусили кількарядний потік спочатку звузитися до тоненького струмка, а потім і зупинитися. Так починався Майдан. А з ним і надії на нову якість українського життя.

Написано для тижневика "Новинар" № 3