Осінній ранок, виколисаний сонячним промінням, заглянув у маленьке віконце невеличкої однокімнатної оселі. Скромна сільська світлиця заясніла барвами домотканого ліжника, яким застелений бамбетель, кольорами ліній візерунків, виведених руками майстра-художника. Якась особлива аура витала тут, а від господаря віяв дух доброти, непідробна нотка щирості звучала в його голосі.
Василь Григорович Парахін -житель хутора Черуковатиця, що належить до Стоянівської сільської ради. Хоч прописку має київську, та доля розпорядилася так, чи, вірніше, сам забажав такої долі. У 1983 році він повернувся на рідну землю -батьківщину.

У певний період працював у Міністерстві лісового господарства України старшим інженером-художником. Цей час використав для відродження мистецтва художньої обробки дерева, організував майже сто цехів, які випускали продукцію більше тисячі найменувань, частина з якої йшла на експорт до Америки, Канади,. Франції, Японії та інших держав. До 1500-річчя Києва організували у столиці цех "Київський подарунок", де він був начальником і художнім керівником. Їздив по селах, сприяв відродженню народних промислів, вивчав народні традиції тієї чи іншої області. Відроджував культуру народного розпису, основи полтавського різьблення, організував масове виробництво музичних струнних народних інструментів. Словом, юний, рвучкий, як весняний вітер, юнак намагався багато взнати, зробити, зібрати народні скарби - ті перли, які висвічують душу народу.

Ось уже більше 20 років він проживає на хуторі Черуковатиця. Вважав за необхідність доглянути родинний куточок. Колись тут було село, ріс густий праліс, із-за дерев якого сонце піднімалося десь об 11-й годині. У 50 роках минулого століття зрізали усі дерева - сосни, дуби, берези, а також кущі калини, горобини, ліщини... Згодом, організувавши молодь, насадили багато молодих саджанців, нині дерева є окрасою того рідного куточка. А на обійсті, яке втратило свій облік зі смертю батьків, після приїзду з Києва Василь Парахін побудував маленьку ошатну рублену хату - з дерев'яних брусів. Спорудив за своїм смаком, а неподалік - лазню.
До того вивчив народні методи будівництва.

...Зелений видолинок обрамлений фруктовими деревами, кущами. Обважнілі від яблук гілля, здається, торкаються самої землі, п'янить запах трав. Ростуть тут карликова канадська ялина, саджанець якої привіз з Києва, рослини гумі, жимолость, йошта, кущі кизилу, сортові дерева. Правда, притихли уже бджоли, заховавшись у вулики. А неподалік пасеться корова. Щоденно господар надоює чимало молока, якого вистачає і йому, і сусідам, годує ним собак, яких тут багато. Бо не може прогнати приблудних чи підкинутих кимсь тваринок.

Василь Григорович Парахін -людина- добротворець. Він споруджує маленьку церкву святої Покрови в княжому українському стилі обабіч траси на місці, де колись загинули двоє вояків УПА. Зібрані кошти становили 3 тисячі гривень, а на будівництво уже використано 28 тисяч. Ще немало і фізичних, і матеріальних зусиль треба докласти, щоб дійти до фінішу. Коли розбирали приміщення старої школи, вдалося "вирвати" кілька тисяч штук цегли, він використав її на духовний храм. Порушував питання про заліснення кар'єрів, які неподалік, про спорудження тут музею малих архітектурних форм, де можна було б організовувати виставки. Та от пропозиції його, мабуть, не підтримані, інакше б щось робилося, організовувалося.

Він хоче щось змінити, чогось добитися, щось зробити для творчого розвитку підлітків, молоді, роздмухати полум'я таланту, даного Всевишнім, зберегти народну культуру. Замулене джерело він, майстер пензля, олівця, розчищає, і воно починає струмувати, нуртувати творчістю. Адже, як каже, чимало людей помирає, а має творчу силу, яка в них засохла, вмерла. Ой, як він не хоче цього, як його це лякає, болить. Бо людина повинна віддавати свій талант, свою творчість іншим.
Протягом декількох років В.Парахін вів заняття у гуртку народного традиційного іконопису на склі у Стоянівській загальноосвітній школі. На Всеукраїнському конкурсі "Ключі Покрови" цей гурток став переможцем, після чого, як стверджує керівник гуртка, його, було закрито. Та ось уже 5 років навчає дітей у селі Журавники Горохівського району Волинської області. Для цього виділили приміщення колишнього дитячого садка. І тут по 4-5 годин на день проводить заняття, викрешує в дітей іскорку таланту, щоб вона заясніла полум'ям творчості. Він прагне закласти у свідомість дитини чи пробудити в ній відчуття природного зв'язку з глибинними традиціями землі, на якій вона народилася. "Україна сотні років була в ярмі, - каже Василь Григорович. - їй нав'язували чужі смаки в речах. А вона мусила хату збудувати в своєму стилі, і образ намалювати, і хатню утвар, і навіть віз, хлів - у своєму смаку... Отож нині ми повинні відроджувати свій національний дух, національні традиції. Людина повинна знати, що мірилом є душа, матеріальний комфорт не приносить щастя...".

Його метод навчання малювання ґрунтується на основних принципах українського народного живопису. Торік роботи учнів з Волині, вчителем яких є Василь Парахін, експонувалися на виставці в Києві в Центрі народної культури Івана Гончара, яким нині завідує син Івана Макаровича - Петро Гончар. Нині понад сто малюнків, виконаних дітьми під керівництвом Василя Григоровича, експонуються у приватній картинній галереї Садових в Києві.

У травні цього року у Луцьку проходив V Міжнародний фестиваль українського фольклору, де було організовано виставку робіт "Промінь воскресіння" учнів школи народного традиційного малярства зі села Журавники, а в червні - під час науково-етнографічної конференції, організованої Волинським краєзнавчим музеєм. Дружина Президента України Катерина Ющенко, оглянувши роботи, зробила запис у книзі відгуків, відзначивши: "Я надзвичайно вражена талантом та справжнім українським духом маленьких художників". Вона ініціювала повернення виставки до Києва в Український Народний дім, а Василю Парахіну подарувала іменний годинник з дарчим написом. Із фонду "Україна-3000", яким відає К.Ющенко, виділили волинянам 10 тисяч гривень для видання книги про відродження народного малярства. Читала я й інші записи. У 2004 році у Трускавці відбувалася виставка, де експонувалися картини учнів Василя Парахіна. Тоді народна артистка України Ніна Матвієнко написала: "Василь Парахін з Волині весело посміхається мені таким чистим дитячим наївом. Слава Богу! Тут пахнуть справжні руки майстра, які зуміли навчити дітей, віднайти ті ангельські голівки й увіковічнити у цих малюнках геніальність народу". "Оце ті діти з Волині, цього геніального педагога - надія, опора і майбутнє нашої України. Слід усім нардепам, чиновникам усіх рівнів йти сюди і звіряти свої світоглядні орієнтири, свої погляди з волинськими дітьми. Щемно і радісно, що Україна ще є" (Група небайдужих людей з Обухова, серед яких -депутати, заслужений артист України, заслужений майстер народної творчості); "Найбільше вражає і дивує, що є на цій землі неординарні особистості, які непомітно, але з любов'ю роблять свою справу і прививають прекрасне до людських сердець. Це відноситься і до засновника школи Василя Парахіна, і до робіт дітей. Сподобалося все, але найбільше вразила картина "Там, де люди безбожні". Зичу всім добра. Слава Богу за все!" (Борис Олійник).
Днями Василь Григорович Парахін повернувся з Києва. На самміті жінок-лідерів керована ним школа малярства представляла українське мистецтво для всього світу, виставивши експозицію дитячих малюнків, яка отримала високу оцінку учасників самміту. "Народна культура - це прекрасний фундамент, на якому можна будувати культурні хмарочоси, діти роблять речі високого класу, це дивно, але факт", -відзначає вчитель.

Минулого року у Волинському видавництві "Терен" вийшла в світ книжка Василя Парахіна "Лінія в традиційному народному мистецтві", яку він присвятив Року села і Року дитини в Україні. Автор розповідає про традиційне народне мистецтво - велику і важливу складову суспільного організму, про використання лінії в народному малярстві.

Цікава ця людина, неординарна, одержима, до самозабуття захоплена своєю справою. Голос його душі такий гарний, щирий, як і малюнки його вихованців. Він не думає про гроші, про славу. Він хоче бути серед молоді, адже це потужний обмін біоенергетикою, він прагне відроджувати народне мистецтво. На жаль, чомусь його талант не використовують на Радехівщині. Недаремно стверджує, що Волинь в культурному плані обігнала Львівщину.

Василь Григорович Парахін -депутат Радехівської районної ради від Громадянської партії "ПОРА", член постійної комісії з питань освіти, культури, духовного розвитку. Проблемні питання порушує на місцевому і районному рівнях. Його болить те, що засмічуються джерельні води, він виступав проти того, щоб в кар'єрі поблизу траси зробити сміттєзвалище. Та хіба можна перерахувати все, де чутно його голос, де видно його творчість... Вона струмує, як цілюще джерело.

Прес-служба "Львівської "ПОРИ"