Партія „Пора” сьогодні переживає дуже відповідальний і непростий період своєї історії. „Пора” народилася в період надзвичайно високих соціальних очікувань, коли українці повірили, що можуть творити великі справи, самостійно визначаючи напрям розвитку своєї країни.  Натомість отримали постійну політичну кризу, цинізм і повсюдну перемогу приватних інтересів над ідеалами. Найкращі гасла втоптані в болото, народ масово розчарувався у своїх політичних лідерах, а саме слово „політик” в устах людей звучить як лайка.

Ці тенденції не могли не підірвати авторитет нашої партії, партії Майдану. Додаймо до цього молодість „Пори”, відсутність серйозного досвіду організаційної та політичної роботи, обмежені матеріальні ресурси.

Оскільки в політиці, як відомо, немає постійних друзів, а є тільки постійні інтереси, то не варто дивуватися, що наші політичні партнери почали поглядати на ГП „Пора”, як на резерв підсилення власних політичних структур. Перед нами,  по-суті, постало питання: бути чи не бути партії „Пора”. Ми не маємо права, як страус, запихати голову в пісок і робити вигляд, що у нас все гаразд, зосереджуючись на вирішенні тільки поточних проблем.

Ми повинні винести на обговорення нинішньої нашої конференції питання, яке задає собі сьогодні кожен наш однопартієць. Це питання максимально жорстке і неприємне, але ми не маємо права його замовчувати, не маємо права робити вигляд, що його не існує. Це питання вимагає чесної відповіді, бо без неї наша партія не зможе ступити далі ані кроку. Воно звучить так: „Чи бути нашій партії?”.

Якщо ми відповідаємо позитивно на перше питання – то наступне питання над яким ми повинні разом подумати: „Якою буде наша партія?”.

І третє: „Які першочергові завдання ставить перед собою наша партія?”.

Свій виступ я побудував саме як відповідь на поставлені питання.

Перше. Вважаю, що наша партія повинна продовжити свій розвиток як самостійна політична сила.

На користь цієї тези в мене є багато аргументів, але головних – два.

Перший – відповідальність перед виборцями.

„Пора”, попри те, що є молодою партією, вже здобула досвід виборчої боротьби, роботи в масах, буквально на марші зумівши сформувати доволі чисельні і впливові осередки. Результатом стало здобуття близько 450- ти депутатських мандатів в органах місцевого самоврядування. Тобто партія отримала гідну підтримку на місцевому рівні, на виборах до міських, районних та обласних рад – там, де люди голосували не так за ідеологію чи програму політичної сили, як за добре відомих осіб, за людей перевірених ділом, випробуваних, часто добре знайомих за спільною роботою і завдяки спільному «помаранчевому досвіду».

Люди, які обрали наших однопартійців до місцевих органів влади не тільки висловили нашій партії величезну довіру, але й поклали на наші плечі величезний тягар відповідальності. Вважаю, що коли ми розпустимо партію, то ми, кожен з нас, тим самим розпишемося в своїй політичній неспроможності. Така поведінка  нагадуватиме „фінансові піраміди”, коли шахраї  брали на себе зобов’язання, а потім ліквідовували організації і розчинялися в якихось інших структурах. Ми, як відповідальна політична сила, не маємо права навіть думати про подібне, ми повинні виконати взяті зобов’язання, прозвітувати про них і піти на наступні вибори, щоб громадяни своїм голосуванням оцінили якість нашої роботи.

Другий аргумент – „Пора” є носій певної ідеології і як би це пафосно не звучало, але з цим пов’язана її місія у суспільстві.

Сьогодні в Україні популярні лідерські партії. Вони, на відміну від ідеологічних, є простіші і зрозуміліші для населення, яке часто нездатне розібратися в ідеологічних хитросплетіннях партійних програм чи передвиборних агітаційних матеріалів

Ми є носіями ідеології, яку назвали  «Ідеологією громадянського патріотизму». Вона декларує пріоритетність громадянина, громади та суспільства перед державою. Її основними цінностями є: життя, свобода, правда, дія, Україна, а пріоритетами – самореалізація, самоорганізація та самоврядування.

Політологи такий набір ознак окреслюють як  ліберальну ідеологію. Але, думаю, ми не повинні вичитувати по підручниках, які характерні прикмети лібералізму і сліпо слідувати їм у своїй практиці. Життя завжди багатше за теорію і догматики неминуче програють. Я для себе окреслюю нашу ідеологію, як політику підтримки діяльних людей, але разом з тим і захисту тих, хто в силу різних причин не може про себе подбати. „Ми кажемо „так” ринковій економіці, але ми кажемо „ні” ринковому суспільству!”. „Пора” дбає про зняття обмежень на шляху приватної ініціативи, але також захищатиме людей від свавілля чиновників і товстосумів. Це, зокрема, продемонстрували акції „Пори” на захист прав жителів прикордонних територій, мешканців гуртожитків тощо.

Отже, „Пора” має чітке розуміння своєї місії в суспільстві і відповідальності перед виборцями. Нехай ми сьогодні не належимо до числа найсильніших партій і на загальноукраїнському рівні нам важко розраховувати на подолання 3-% бар’єра. Тут треба шукати можливостей нарощення своєї популярності, можливостей блокування. Але в низці регіонів люди в нас повірили і ми повинні постаратися виправдати це довір’я.

Друге. Якою буде наша партія?

По-перше, „Пора” має стати в авангарді процесу формування громадянського суспільства.

„Пора” народилася на Майдані, відстоюючи демократичні цінності, насамперед право на свободу вибору. Те, що ми на якомусь етапі почали занадто багато уваги приділяти класу підприємців, на мою думку, є нашою помилкою. „Пора” не повинна бути партією якогось одного класу. Соціальна база нашої партії має бути міжгруповою, соціально «змішаною» за своїм складом. Широта й розмаїтість соціальних зв'язків партії звільнить її від становища заручниці групових інтересів. Відмовившись від однобічної соціальної залежності, політична партія виявиться здатною до виконання свого головного завдання – здійснення політичного синтезу найширшого спектру соціальних інтересів. Це дасть можливість говорити про „Пору” як про політичне представництво громадянського суспільства.

По-друге, „Пора” має стати справді новою партією для українського суспільства.
Нова партія має нести нові ідеї

Ми, захопившись складанням чорних списків, гуркотом барабанів та іншими прямими діями, фактично не запропонували суспільству стратегічної програми розвитку. Ми не продемонстрували своєї інтелектуальної переваги над іншими партіями. А демократична партія може завоювати виборця на загальнонаціональному рівні і стати учасником всеукраїнських політичних дій тільки висуваючи ідеї. Молода партія може компенсувати відсутність політичних і організаційних ресурсів та юридичних преференцій, якими диспонують політичні сили, представлені у Верховній Раді, тільки своєю інтелектуальною перевагою.

Це стосується і місцевого рівня. В кожному районі, в кожній міськраді „Пора” має концентрувати навколо себе ініціативних, розумних, знаючих людей і формувати за їх допомогою програми розвитку територій, цікаві інноваційні проекти. Місцевий осередок „Пори” має стати своєрідним клубом для соціально активних людей. Вони не мусять бути членами „Пори”, вони можуть бути навіть членами інших партій, але в громаді має бути сформована думка, що саме „пористи” підтримують все нове, перспективне, корисне для загалу.

По-третє. Ніякі адміністративні заходи щодо зміцнення партійної дисципліни не можуть замінити ідейної близькості, ідеологічної спільності членів партії.

Мета кожної партії – завоювання політичної влади. Але тут є один принциповий момент: з якою метою прагне партія і її члени до влади? Для того, щоб реалізувати ті програми, завдяки яким їх підтримав народ, чи для того, щоб забезпечити якісь преференції  особисто для себе?

При всій простоті даного питання, воно насправді є ключовим і визначальним для подальшої долі партії. Щоб перемагати, партія повинна бути союзом однодумців. Якщо хтось дивиться на партію по-споживацьки, тільки як на ліфт, який здатен вивезти їх на горішні щаблі суспільства – з такими людьми нам не по дорозі. Тому що їм цікава не партія, не ідеали і цінності, які нас об’єднали, а тільки власні інтереси. Вони зрадять, продадуть партію задля особистої вигоди, за посаду, за прохідне місце у виборчому списку, за 30 срібних.  Партія повинна очищатися від таких людей.

І останнє: Які першочергові завдання ставить перед собою наша партія?

Країна переживає затяжну політичну кризу. За таких умов в суспільстві завжди зростає бажання „твердої руки”. На жаль, існує надто багато політичних сил готових взяти на себе здійснення такого соціального замовлення.  „Пора” з цього приводу повинна заявити чітку і однозначну позицію: „Ми кажемо „так” диктатурі закону і „ні” – диктатурі особистості!”. Такою, на мою думку, має бути наша принципова позиція, незважаючи на те, хто саме є тією особистістю.

Ми постерігаємо також тенденцію до згортання повноважень органів місцевого самоврядування. „Пора” рішуче виступає проти такої політики. Саме депутати фракції „Пори” у Львівській міськраді, разом з колегами з інших депутатських фракцій,  ініціювали звернення до керівництва держави з вимогою не допустити звуження повноважень органів місцевого самоврядування. На жаль, ця ініціатива не знайшла підтримки в Україні, але наша партія продовжуватиме боротися за розширення прав і повноважень органів місцевого самоврядування.

Ми за зміну виборчого законодавства в пунктах скасування прохідного бар’єру і запровадження відкритих виборчих списків. Треба, щоб партії стали реальним представництвом народу, а не ЗАТ, у яких контрольний пакет належить обмеженому колу осіб. Запровадження відкритих виборчих списків привнесе дух здорової конкуренції в партійне життя. Адже сьогодні в різні партії, в тому числі і в нашу, приходять нові люди, частина з яких є сильнішими за нинішніх партфункціонерів, але можливості партійної кар’єри для нових членів, є обмеженими. Це перетворює партії в сектантські організації, відриває їх від народу.

Ми також повинні внести зміни в Програму партії з тим, аби чіткіше окреслити наше розуміння шляхів розвитку зовнішньої політики України.

Таким є моє бачення політичної ситуації і місця та ролі у ній ГП „Пора”. Сподіваюся він стане приводом для щирої і відвертої розмови про долю нашої партії і, врешті-решт, не побоюся цього слова – про долю нашої країни.