Львівська обласна організація Громадянської партії "Пора"

Причому ці амбіції систематично підігрівають доброзичливці. Хтось щиро, а хтось з огляду на власну політичну перспективу час від часу, прямо чи завуальовано закидає інформаційну наживку: "От Квурт був би непоганим мером". До честі останнього йому вдається зберігати спокій Сфінкса. Однак рано чи пізно треба буде сказати "так" чи "ні".
Моментами виглядає, що Володимир Квурт дещо кремпується публічної уваги, що, до речі, є типовою хворобою росту, для багатьох бізнесменів, які вирішили продовжити себе у політиці. Квурт виходець із бізнесу. Уточнимо -бізнесу доволі складного і жорсткого. Бізнесу, де слово має вагу. Цілком імовірно, що свідомо чи підсвідоме його сьогоднішня поведінка обмежується можливостями і табу, закладеними в часи підприємництва. Утім, важко судити, не хоче чи не може він зрозуміти, що в політиці дозволено більше, ніжу бізнесі. Говори, поки язик вертиться, а далі, як карта ляже. Натомість Квурт уперто не використовує можливостей своєї посади для того, що з легкої руки Леоніда Кучми називається в українській політиці "формуванням власного політичного іміджу . Звичайно, впливи Володимира Леонідовича в міській раді не обговорюють. Однак тільки ними ситий не будеш.
Наразі навіть не стоїть питання, чи здатен Квурт скласти серйозну конкуренцію своєму кумові Андрію Садовому. Коректніше ставити питання, чи потрібно це секретарю міськради. Адже будучи чоловіком доволі системним, він має розуміти всі плюси і мінуси свого походу за ключами від Ратуші. І баланс між двома математичними знаками може урівноважити лише він, коли остаточно з'ясує рівень своїх політичних амбіцій. Принаймні для самого себе. Якщо ж Квурт-політик переможе Квурта-бізнесмена, перед Володимиром Леонідовичем постане нове надсерйозне завдання. Знайти політичне або псевдо-політичне середовище, в яке він зможе влитися на правах якщо не лідера, то щонайменше рівного серед рівних. Бо розраховувати на "Пору", як на твердий* плацдарм, доволі наївно, її електорат зникає так само, як зникають останні національно-романтичні ілюзії, подаровані помаранчевою вольницею Майдану.
Як би там не було, але у найголовнішому кабінеті міста Володимира Квурта мають підстави побоюватися. На відміну від Андрія Івановича, якого значна частина львівського політбомонду толерує тільки заради власного зиску, авторитет Володимира Леонідовича ґрунтується більше на його людських якостях. А це - дуже непоганий капітал, який за вдалої гри на політичній біржі може принести чималі дивіденди. Чи не розумінням цього моменту у вищих коридорах міської влади ''зумовлені нещодавні промацування ґрунту щодо можливої заміни Володимира Квурта на посаді секретаря міськради? Чи не превентивним ударом стала карнавальна справа із так званою корупційною діяльністю Володимира Леонідовича? Не один експерт і політик, із якими вдалося поспілкуватися, вважає, що в обох випадках мета була одною: натякнути Квуртові на недоцільність будь-яких спроб посягати на крісло самого Андрія Івановича. Бо тут, крім усього, є ще один момент. Садовий добре пам'ятає історію з відставкою Любомира Буняка, коли тодішній секретар ради Зеновій Сірик не зміг або не захотів посприяти тому, аби Любо-мир Костянтинович продовжив свою каденцію. Як наслідок, Зеновій Орестович став в.о. міського голови і мав доволі серйозні амбіції легітимізувати своє керівництво містом на виборах. Не судилося, проте амбіції, схоже, не зникли. Втім, про це будемо говорити у розділі, присвяченому безпосередньо Зеновію Сірику.

Роман ОНИШКЕВИЧ

Новий погляд 29.08-4.09.08 №34(94)